— Іменем закону, відчиніть і аж зайшовся від сміху.
Будинок мовчав. Дощ припустив іще більше, він падав та й падав на Гемуля, що самотньо чекав посеред подвір’я, а в усій Долині не існувало жодних інших звуків, окрім шурхотіння дощу.
6
Мудрик Лавка ніколи не бував у Долині Мумі-тролів, але дорогу знайшов, жодного разу не заблукавши. То була дуже довга дорога, а в мудриків короткі лапки. На кожному кроці траплялися глибокі калюжі та мочарі, могутні дерева, повалені бурями або старістю, їхні понівечені корені повисмикували за собою груддя землі, а під ними вилискували чорні, заповнені водою діри. Мудрик обережно обходив кожну калюжку і кожне болітце, але ні разу не збився з шляху. Він почувався дуже щасливим, бо знав, чого прагне. Ліс гарно пахнув, ліпше, ніж човен Гемуля.
Від самого Гемуля тхнуло старим папером та страхом. Мудрик це знав. Одного разу Гемуль зупинився біля свого човна, постояв трохи, зітхнув, посмикав брезент і подався геть.