Мумі-тато затягнув до кімнати кілька дощок, приніс скриньку з інструментами.
— Я знаю, що деревина всихається, — мовив він, — але не маю терпцю чекати. Ти не проти, якщо у твоїх кухонних полицях поробляться шпари?
— Зовсім не маю нічого супроти, — відповіла Мама. — Майструй! Треба поквапитися, доки не минуло бажання працювати…
Цього дня мама не малювала, вона вистругувала кілочки для квітів і наводила лад у комоді. І в шухляді Наглядача маяка також. Мумі-троль схилився над кресленням, він точно знав, якою на вигляд має бути його хатинка. Олівець майже списався, але Мумі-троль мав дивне передчуття, що в разі необхідності Татове море принесе нового.
Надвечір усі вже трохи втомилися й примовкли. То була умиротворена тиша. Море монотонно гуготіло навколо острова, чисто вмите небо біліло у височині. Маленька Мю заснула на кухонній плиті.
Мумі-мама зиркнула потайки на кожного й підійшла до своєї розмальованої стіни. Вона притулила лапи до стовбура яблуньки. Нічого не відбулося… Стіна зосталася стіною, звичайною поштукатуреною стіною.