«Я тільки хотіла пересвідчитися, — подумала Мумі-мама. — Так воно і є. Звичайно, я вже не можу увійти в стіну, бо більше не тужу за домівкою…»
Коли запали сутінки, Мумі-троль вийшов наповнити гасову лампу.
Каністра з гасом стояла під крученими сходами, біля порваних неводів. Мумі-троль вийняв корок, взяв її у лапи і перехилив, але звідти нічого не полилося, лише задудніло пусткою. Він трохи почекав, потряс каністрою, потім поставив її на землю і надовго задумався, втупившись собі під ноги. Гасу більше не було. Закінчився. Ліхтар горів щовечора у кімнатці на маяку і щоночі на березі моря для Мари. До того ж, Маленька Мю чимало гасу вилила на ядучих мурах. Тож нічого дивного. Але що ж робити? Що скаже Мара? У Мумі-троля боляче стиснулося серце, коли він собі уявив її розчарування. Він сів на східцях, затуливши лапками носа. У нього було відчуття, ніби він обдурив товариша.
— Ти певний, що каністра цілком порожня? — перепитала Мумі-мама, потрусивши ліхтарем.
Родина саме чаювала. За вікнами темніло.