Тато обвів поглядом перериту землю навколо. З-над моря повтікали всі дерева.
— Я зрозумів! — скрикнув Мумі-тато. — Вони бояться моря! Їх налякало море… Я відчував, що щось відбувається, коли блукав поночі островом. — Тато розгорнув свій зошит у цератовій обкладинці й заходився його гортати. — Ось тут я щось занотував уранці… заждіть хвильку… Мені треба все гарненько обдумати…
— І довго таке триватиме, як ти гадаєш? — запитала Мумі-мама.
Але Тато уже крокував до маяка, запхавши носа у свої нотатки. По дорозі він перечепився через якийсь кущ і невдовзі зник серед ялинок.
— Мамусю, — озвався Мумі-троль. — Як на мене, немає жодних підстав хвилюватися… Вони собі побігають трохи, а потім знову пустять коріння і ростимуть далі.
— Ти так думаєш? — ледь чутно мовила Мама.