— Може, вони стануть живоплотом навколо твого садочка, — спробував фантазувати Мумі-троль. — Уявляєш, як буде гарно: маленькі берізки з ніжно-зеленими листочками…
Мумі-мама недовірливо похитала головою і рушила в бік маяка.
— Дякую, що розраджуєш мене, — сказала вона, — але мені не подобається, що природа поводить себе так неприродно. Такого ніколи не було вдома…
Мама вирішила побути трохи у своєму садку, щоб заспокоїтися.
Мумі-троль звільнив вільху від мотузки, якою вони прив’язували «Пригоду». Південно-західний вітер подужчав, хоча осіннє небо було ясне й прозоре; хвилі прибою біля західного мису, убрані в біле шумовиння, накочувалися вищими, ніж будь-коли, валами. Мумі-троль побрів островом, ліг у вересі й відчув, що на душі у нього стало затишно і майже радісно. Нарешті вони помітили Зміни. Це було великою полегкістю для нього.
Заблукалий джміль лагідно тицявся у квіти вересу. Верес нічого не боявся, буяв собі, ніби нічого й не трапилося. Може, тут побудувати собі хатинку… Зовсім низеньку. І викласти пласким камінням землю перед порогом…