— Не базікай дурниць! — обурився Мумі-тато. — Острів не може бути живим. Ось море, то інша річ… — він замовк, затуливши рийку обома лапами.
— Що з тобою? — злякалася Мама.
— Не знаю, — відповів Тато. — Я ще не додумав думку до кінця… не встиг її упіймати…
Прихопивши зошит в цератовій обкладинці, він побрів з наморщеним чолом через гору.
Мумі-мама докірливо глянула на Чорне Око.
— Гадаю, — мовила вона, — що вже найвищий час для якоїсь порядної приємної виправи на природу. З перекускою.