Саме тієї миті притупотів Мумі-тато з потемнілими від збудження очима і закричав ще здалеку:
— Чорне Око! Воно дихає! Поквапся, я тобі покажу!
Не чекаючи на Маму, він побіг назад. Мумі-мама, нічого не розуміючи, звелася на лапи й почимчикувала за ним услід.
Тато таки казав правду. Темна поверхня води поволі здіймалася і опускалася, здіймалася й опускалася, наче глибоко зітхаючи. Озеро дихало.
Маленька Мю притьмом скотилася з пагорба.
— Ага! — зраділа вона. — Нарешті щось відбувається! Острів ожив! Я давно цього сподівалася…