Туман
Мама, властиво, не сказала нічого поганого, в усякому разі нічого такого, що могло би образити Тата, та все ж Тато образився. Хоча він навіть не зміг би точно пригадати, що саме Мама сказала. Щось про те, що родина більше не потребує риби.
Спершу Мумі-мама висловила недостатнє захоплення щукою. Вони не мали ваги, але й так було видно, що важить рибина понад три кілограми, ну, щонайменше два… Коли, намагаючись прогодувати родину, з нехіттю витягуєш з води одного за одним окунів, то щука — справжня подія. А тут ще й оте, що риби, мовляв, досить…
Мумі-мама звично сиділа біля вікна й малювала. Вона вже розмалювала квітами всеньке підвіконня, і раптом у неї вихопилося, що вона не знає, куди порозпихати рибу, яку без упину ловить Тато. Чи, може, то йшлося про банки для засолення риби, яких уже не залишилося ані одної. А можливо, й про вівсяну кашу, якою вже час поласувати задля різноманітності. Одним словом, про щось таке…
Мумі-тато повісив спінінга на стіну і вийшов прогулятися. Він брів навколо острова самою межею прибою, але мис Рибака обминув стороною.