Лежачи у своєму ліжечку, Мумі-троль чув її завивання — цієї ночі воно долинало зовсім зблизька. «Лиш би вона сюди не добралася, — думав Мумі-троль. — Тільки б вони її не побачили! Її можна тримати замість протитуманної сирени… Я знаю, хто скаже про мене, що я дурненький і смішний, а це найгірше з-поміж усього…»
На узліссі ялинника під розлогою ялицею лежала, наслухаючи, Маленька Мю. Вона обгорнулася мохом й замислено насвистувала.
«Сам собі винен, — міркувала вона. — Так завжди трапляється з тими, хто няньчиться з Марами і вірить, ніби можна подружитися з морськими конячками… Бідака!»
Вона раптом пригадала ядучих мурашок і довго від щирого серця сміялася з тієї згадки.
Розділ п’ятий