Місяць зайшов, а морські конячки так і не з’явилися. Мабуть, кажучи «іншої ночі», лошичка не мала на увазі, що це буде «наступної ночі». «Інша ніч» може бути будь-якою ніччю. Мумі-троль сидів, проціджуючи в лапах пісок. Йому неймовірно хотілося спати.
Отоді, ясна річ, припхалася Мара. Вона припливла по воді у своєму крижаному серпанку, немов саме втілення нечистого сумління, й виповзла на берег. Мумі-троль зненацька невимовно розлютився.
— Забирайся геть! — закричав він. — Забирайся геть! Ти нам заважаєш! Я не маю на тебе часу!
Мара поповзла вище берегом. Мумі-троль позадкував у вільхові хащі.
— Я не маю для тебе ліхтаря! І навіть не думаю його запалювати! — викрикував він. — Не смій сюди більше приходити, це татів острів!
Мумі-троль позадкував далі від Мари, потім обернувся і кинувся навтьоки. Осики навколо нього тремтіли й шелестіли, наче в бурю, вони відчули, що Мара прийшла на острів.