— Я питаю, що про все це думаєш ти? — втратив терпець Мумі-тато.
— Як на мене, тут дуже затишно, — сказала Мама. — У цій кімнаті ми можемо мешкати усі разом.
— Це я й хотів почути! — радісно вигукнув Мумі-тато. — Я назбираю на березі уламків дошок і змайструю для нас ліжка. Прокладу дорогу і збудую причал… О, тут стільки роботи! Та спершу розпакуємо речі, доки не почався дощ. Ні, ні, не ти… Ти, Мамцю, залишайся тут, у тиші і спокої відчуй, що ти вдома!
Уже в дверях Маленька Мю обернулася й випалила:
— Я спатиму надворі. Без ліжка, ясна річ. Ліжка — це дурні витребеньки!