Підлога була всіяна розбитим склом, а над ним, на білій стіні — велика жовта масна пляма від рідини, яка, стікаючи вниз, утворила на підлозі калюжу.
— Хто міг розбити гасову лампу? — здивувалася Мумі-мама, піднімаючи з підлоги латунний корпус каганця, який закотився під стіл. — Йому ж довелося сидіти у темряві…
Вона провела лапою по столу. Стільниця була змережана сотнями або й тисячами маленьких подряпин — по шість у кожному ряду, а сьома перекреслювала решту. Сім? Це ж тиждень… Багато тижнів, усі між собою схожі. Крім одного… Він мав лише п’ять зарубок. Мама рушила далі, торкаючись лапами горняток та каструль, відчитуючи написи на скринях: родзинки з Малаги, шотландське віскі, звичайні фінські хрусткі хлібці; вона підняла ковдру на лежанці — постільна білизна на місці. Комоди Мама не відчиняла.
Решта напружено спостерігали за нею. Нарешті Мумі-тато не витримав:
— То що?
— Він був дуже самотній, — відповіла Мама.