Коли човна витягнули на берег і перевернули, догори дном, Нінні тихцем зійшла до самого прибою й непорушно завмерла на мокрому піску. Її не турбували.
Мумі-мама сиділа на причалі, задивившись на воду.
— Якою ж зимною вона здається, — мовила вона і, позіхнувши, додала, що вже давно не траплялося нічого цікавого.
Тато підморгнув Мумі-тролеві і, скорчивши страшну гримасу, почав тихенько підкрадатися до Мами ззаду. Звичайно, в нього й на думці не було, скидати її у воду, як це не раз бувало в юні роки. Можливо, навіть налякати її не бажав, а тільки розважити трохи дітей. Та не встиг він підкрастися, як щось завило, рожева блискавка майнула причалом, Тато налякано закричав, а його капелюх плюснув у море. Нінні увігнала свої крихітні невидимі зубки у Татового хвоста. А зубки вона мала гострі…
— Браво! Браво! — заверещала Маленька Мю. — Не гірше, ніж я би це зробила!