— То як твої Передчуття? — я спробував його шпиґнути.
— Цить, — урвав мене Потішник. — Я щось чую…
Я нашорошив вуха, але почув лише тихий шелест вітру, що заплутався у верхівках щогл.
— Нічого не чую! — мовив я. — Ходімо ліпше до рубки, засвітимо гасову лампу.
— Я знайшов ґаляретку! — радісно верескнув Верть, вистрибуючи з бляшанки з морквиною у лапах.
Тієї миті тишу вечора пронизало тужне грізне виття, від якого всім хутро стало дибки на карку. Верть зойкнув і випустив з лап моркву.