— Ха, Передчуття! — тон, яким це сказав Фредріксон, годі й описати. — Племіннику! Кидай якір!
— Уже кидаю! — з готовністю крикнув Верть і пожбурив у воду велику каструлю.
— Чи не наш обід ти щойно викинув? — поцікавився я.
— О горе! — забідкався Верть. — Вибачте! Так легко помилитися у поспіху! Я так розхвилювався… Пообідаємо ґаляреткою… Якщо я її знайду…
Така поведінка дуже характерна для вертів.
Потішник стояв біля поруччя, вдивляючись блискучими очима у сутінки, які огортали берег. Швидко западала темрява, пустельні кряжі гір рівними хвилями котилися до обрію.