— Тут.
— Де? — розгубився я. — Він мешкає у цій вежі?
— То його ноги… — пояснив Фредріксон. — Тихо, зараз я гукну Едварда.
І він що було моці зарепетував:
— Агов, Едварде! Це я, Фредріксон! Де ти нині купатимешся?
Згори долинуло щось наче гуркотіння грому: