— О! — невимовно зрадів його племінник. — Яке щастя! А скільки ще всього треба обдумати! Така тривала подорож… цілком нове життя…
І він прудко звіявся додому, лиш фарба порозбризкувалася навсібіч.
Я дійшов висновку, що наша команда далеко не така надійна, як би того бажалося.
А «Мурська Сиринада» таки нівроку застрягла, гумові колеса глибоко вгрузли у ґрунт і ані руш! Ми перекопали усю верф (тобто галявину), але намарно. Фредріксон сів на землю, обхопивши голову лапами.
— Любий друже, не журися! — намагався я розрадити його.