— І ти з нами? — здивувався я.
— Звичайно!
— Страшенно перепрошую, — втрутився Верть. — Але якщо це вас не розгнівить… я би також мав таке бажання… щось би таке подібне… Не можу більше жити у своїй бляшанці з-під кави!
— Он як? — ще дужче здивувався я.
— Ота червона фарба ніяк не висохне! — пустився в пояснення Верть. — Перепрошую! Вона всюди: у їжі, в постелі і навіть на вусах… Я збожеволію від цього, Фредріксоне! Я просто збожеволію!
— Не роби цього! Ліпше пакуйся! — кинув Фредріксон.