— Не хвилюйся, нині обов’язково щось відбудеться, — утішив її Хропусь. — Сідай на носі, менше заважатимеш!
— Я допоможу! — зарепетував Чмих, хапаючись за скриню зі снастями, щоб залізти до човна.
Човен загойдався, нахилився, скриня перекинулася і половина волосіні висипалася, зачепившись за кочети та якір.
— Чудесно! — скипів Хропусь. — Просто неперевершено! Здалеку видно морського вовка! Знаєш, як поводитися на судні, і насамперед цінуєш працю інших! Ха!
— І ти навіть не вилаєш його? — не йняв віри Гемуль.
— Я? Його? — гірко розсміявся Хропусь. — Хіба слово капітана чогось варте? Де там! Покиньте все так як є — щось та впіймається! — з тими словами Хропусь заліз під лавку на кормі й накрився з головою брезентом.