— Риболовлею! Роби побудку, а я споряджу човен!
І Хропусь почапав по мокрому піску до причалу, збудованого Татом Мумі-троля. Хвильку постояв, принюхуючись до моря. На морі ані хвильки, лише стиха накрапав дощ, і кожна краплина залишала по собі маленькі кружальця на лискучій поверхні води. Хропусь кивнув сам до себе, немов підтакуючи власним думкам, узяв з човнової шопи скриню з найдовшими на господарстві волосінями, потім витягнув з-під помосту підсак і, насвистуючи Нюхмумрикову мисливську пісеньку, заходився наживляти гачки.
Коли решта товариства вийшла з печери, усе рибацьке начиння було вже складено.
— А ось нарешті і ви, — гукнув Хропусь. — Гемулю, зніми щоглу і встанови кочети.
— Чи так вже конче рибалити? — запитала його сестричка. — Під час риболовлі ніколи нічого не відбувається, а ще мені дуже шкода маленьких щучок…