Комета виросла до велетенських розмірів, і ні в кого не виникало сумніву, що прямує вона в Долину Мумі-тролів. Вогненні язики в її короні побіліли і засліплювали неймовірно яскравим сяйвом.
Мумі-троль першим зліз із дерева, обережно озирнувся на всі боки і принюхався.
— Тут зелено! — вигукнув він радісно. — Тут ростуть квіти і трави! Ліс ніхто не пожер, вигляд у нього такий, як і повинен бути! А ще мені здається, до дому зовсім близько!
Того дня кожний жучок чи мурашка щонайглибше заховалися в землю, а птахи зачаїлися у кронах дерев, чекаючи, що ж буде далі.
— Люба сестричко, — мовив Хропусь, — чом би не заквітчати твоє вушко квіточкою?
— Дуже мило з твого боку, що ти подумав про це, — відповіла Хропся, — але щось мені не хочеться. Я боюся…