Чмихові не йшло з голови кошеня. Чи сидітиме воно на сходах ґанку? Скаже до нього хоч слово чи лише муркотітиме? А може, не впізнає його, бо ще надто маленьке?
Чмих усе більше непокоївся та хвилювався, аж урешті тихенько зарюмсав.
— Усе влаштується, ось побачиш, — підбадьорив малого Нюхмумрик. — Але спробуй трохи прискорити крок, бо часу залишилося зовсім мало…
— Мало часу! — вибухнув обуренням Гемуль. — Усім мало часу! Усі галасують! Ніде нема спокою на землі!
Гемуль повсюди шукав альбом із марками, обличчя у нього зморщилося від горя.
Було нестерпно гаряче, а у них — ні шматочка їжі, ані краплини води. Отак і брели понуро…