Шмигун справді вийшов. Ба він просто вискочив з печери як ошпарений, кричучи не своїм голосом:
— Рятуйте! Тікайте!..
За ним з печери випірнуло з десяток червоних куль. Вони мчали, наче відбиті биткою м’ячі.
— Монстри! — верещав Шмигун, раз по раз підстрибуючи, щоб уникнути широченних червоних пащек, які намагалися вхопити лепрехуна за п’яти.
— Печерні помідори! — з жахом скрикнув Петяка. — Хутчіше на дерево!
Шмигун кинувся до найближчого співуна, з розгону застрибнув на нього, обхопивши руками й ногами товстий стовбур, і, наче білка, почав дертися вгору.