Співун, що в цей час пив збадьорливий напій власного виготовлення, від несподіванки аж похлинувся.
Лепрехун миттю заліз на найвищу гілку, вмостився на ній, ледве перевів дух. Понтій і Петяка сполохано кружляли над Шмигуном.
— Як це я забувся, що тут водяться печерні помідори? — бідкався горобчик. — Мені ж іще мама, коли була жива, про них розповідала.
— А що це за одні? — спитав Понтій. — Чого їм треба?
— Бачиш їхні ротяки? Ці душогуби прилипають ними до живої істоти й поступово висмоктують з неї всі життєві соки.
Почувши це, Шмигун тільки щось невиразно крякнув.