Пугач та горобчик подалися на пошуки порожніх пляшок для багаття, а лепрехун тим часом вирішив обстежити глиняні печери. Йому ще вчора кортіло позазирати в них — раптом там сховано якісь скарби. Та й узагалі він змалку мав слабкість: нишпорити та шукати чогось таємничого.
До кожної печери вела ніби качалкою вкатана доріжка, що зникала в темряві отворів.
— Аго-гов! Є хтось? — несміливо зазирнув у морок печери Шмигун. "Хтось-тось-ось!.." —долинуло у відповідь.
— Мабуть, що немає, — вирішив лепрехун і, чиркнувши сірником, ступив до печери. Понтій з Петякою наносили стільки порожніх співунових плодів, що їх вистачило б засмажити цілого кабана, не те що кілька мисливських ковбасок.
— А де ж це Шмигун? — запитав Петяка.
— Шмигуне! — покликав Понтій. — Якщо ти надумав погратися з нами в піжмурки, то робиш велику дурницю. Хто ж це грає в такі ігри з провидцями? Я знайду тебе за мить. Краще сам виходь!