— Бо верзеш не те, що треба. Ти думаєш, що коли крилуни перекажуть Нариту твої слова, він нагородить нас вершковою запіканкою за красномовство?!
— Це було б добре! — ковтнув слину Гаврик. — Ми, до речі, з таким графіком роботи сьогодні навіть поснідати не встигли.
— Якби ж ти не проспав…
— Це я проспав?! А хто повинен був мене розбудити? Не ти часом?
— Ну я. Я теж проспала, вибач.
— Гаразд, обоє винні. Нічого, ось одвеземо смолу тому старому вилупню й поласуємо вершковим морозивом. Залетимо в кав’ярню до Марти, ге?..