— Хіба ти забув про крилунів? У них дуже гострий слух.
— Облиш, ті нишпорки у таку пору ще сплять, — позіхнув Гаврик. — Мені взагалі здається, що в цілому світі ще всі сплять. Окрім бідолашного буки, добувача магічної смоли, та його вірної дракониці.
— Твоя правда, — обернулася до Гаврика Джульєтта, — он Спалах із Трумом, наприклад, доставляють м’ясо в замок не на п’яту годину ранку, як ми смолу, а аж на сьому.
— То Нарит, виходить, цю смолу натщесерце п’є, чи що? — пробурчав бука. — Коли він уже нею вдавиться, і ми нарешті виспимось?
— Прикуси язика, Гаврику! — злякано скрикнула дракониця. — Не знаю, що ти собі надумав, але я ще планую трохи пожити. Хоча б так, як зараз: возячи на спині пришелепкуватого буку з відром у руці та бджолами в голові.
— І чого це я пришелепкуватий, та ще й із бджолами?