— Ого, там якась пташечка! От бідолаха!
— Та то ж твоє відображення в оці, Понтію, — сказала Джульєтта.
— А то я не впізнав би себе, — сказав Пугач. — Там є ще хтось, шановна моя, і він, по-моєму, тоне в твоїх сльозах.
— То витягни його звідти! — стурбовано скрикнула Джульєта. — Мені тільки потопельників ув очах не вистачало.
— Гребися, гребися, друже! Зараз я тебе порятую, — сказав Понтій і, відтягнувши нижню повіку злощасного ока, вхопив за лапки потопельника та щосили смиконув до себе.
— Слава Вігору! Дякую, — полегшено зітхнула Джульєтта, коли пугач нарешті видалив з її ока… Кого б ви думали? Горобця! Так, звичайного сірого горобійка, яких є повно скрізь, де можна що-небудь подзьобати або досхочу поцвірінькати.