Він був мокрий від сліз, скуйовджений, спантеличений, але живий. Усі з цікавістю схилилися над горобцем, розглядаючи його.
— Чого вирячилися? — не вельми ґречно цвірінькнув той, спльовуючи на землю Джульєттині сльози. — Горобця не бачили?
— Такого нахабного — ще ні, — сказав Гаврик. — Мало того, що Джульєтті ледь око не вибив, то ще й грубіяниш.
— А я, між іншим, тебе з того світу витяг… — заходився стидати горобця Понтій.
— Він має на увазі моє ліве око, — пояснила Джульєтта.
— Пробач, Джульєтто, ти ж не образилася? — запопадливо спитав Понтій.