Після цього починалися співи. Дерева співали голосно й душевно. Зрідка хором, але найчастіше — кожне свою пісню. Музичні смаки співунів були настільки розмаїтими, що дійти якоїсь згоди у виборі спільної пісні їм було важко.
Ось і тепер над лісом, сплітаючись у нечувану какофонію, лунало пару сотень нових і не дуже хітів. Проте найголосніше волало якесь завзяте дерево: "Мусі-пусі, мусі-пусі, міленькій мой!.."
Джульєтта вибрала для приземлення простору галявину, вільну від дерев. Обабіч деяких співунів, край галявини, височіли чималі глиняні пагорби. В кожному з них була кругла діра — чи то нора, чи то печера.
З лівого ока Джульєтти струмком лилися сльози.
— Не рюмсай, зараз я подивлюся, що там з твоїм оком, — засокотав Понтій, пурхаючи кругом дракониці.
Він зазирнув Джульєтті в постраждале око.