— Бо тим часом, поки дехто вмикав третє око, я ледь не залишилася з одним.
— А що сталося з другим? — поцікавився Шмигун.
— Туди щось влетіло, — пояснила дракониця. — Я через сльози майже нічого не бачу, доведеться приземлитися.
Джульєтта почала знижуватися.
Друзі були вже далеко від Міста й саме летіли над Співучим лісом.
Це був невеликий лісок на тисяч зо п’ять дерев, які називалися співунами. Дерева особливі: ані крони, ані листя вони не мали. З боків товстого стовбура росло по три-чотири гілки, а верхівку кожного співуна вінчали величезні м’ясисті губи. Майже цілий рік на кострубатих гілках родили пляшковидні плоди. Коли вони дозрівали, з одного, тоншого, кінця вистрілював у небо (щось на кшталт корка з шампанського) так званий козирок, і одразу ж із горлянки плоду бризкав помаранчевою піною якийсь грайливий напій. Тієї ж миті гілка вигиналася й підносила фрукт-пляшку прямісінько до губ дерева, а коли в плодові не лишалося й краплинки, жбурляла спорожнілу посудину абикуди.