— Я мушу подумати, — сказав Шмигун.
— Даю тобі хвилину, але потім — або кажи, або начувайся, — просичав Нарит.
Запала мовчанка. Тишу порушувало лише тріскотіння смолоскипів, що висіли на стінах, та ще вперті хрущі, що раз по раз втаранювалися в шибку.
Хвилина спливала, і Нарит почав нетерпляче соватися на троні.. В шибку втелющився, мабуть, величенький хрущ, бо вона аж задзвеніла.
Шмигун мимохіть глянув на вікно. Справді, "хрущ" виявився чималим — розміром з буку.
Сидів він на іншому "хрущеві" — розміром з драконицю — і активно жестикулював лепрехунові. "Не може бути! — промайнуло в Шмигуновій голові. — Це ж ті самі — з кав’ярні!.."