— Мовчати! — гарикнув Білка й замахнувся на Понтія всіяною гострими шипами булавою.
— Вже мовчу, мовчу, — осікся пугач і затулив дзьоба крилом.
— Геліус сказав нам, що Крив живий, — пошепки пояснив Гаврик.
— Але ж люд — зрадник, — ще тихіше мовив Понтій.
— Він дуже змінився за останніх триста років.
— Стуліть пельки! — знову ревнув песиголовець. — Бо я зараз же розтрощу вам писки!