Гаврик умить замовк.
Далі полонені йшли, наче води в роти понабирали. Процесія увійшла до Міста.
Поодинокі міщуки, що траплялися на вулицях, скоса позирали на чудернацьку компанію. В їхніх поглядах можна було прочитати цікавість, співчуття або байдужість, але найчастіше — страх. Перехожі воліли якнайшвидше сховатися в будівлях чи за рогом, аби не потрапляти на очі Наритовим воякам.
Невдовзі песиголовці підвели своїх бранців до замку.
Лишалося тільки перейти через міст над широким бездонним ровом і увійти в браму, через яку бука з Петякою вчора вночі залишили Наритів замок. З кожним кроком полонені дедалі більше відчували себе приреченими. Чекати порятунку не було звідки.
Та раптом тролі, що вартували біля воріт, якось дивно заметушилися. Вони кидалися від щойно відчинених воріт до мосту, з жахом тицяючи дубцями в небо.