Нарит обіцяв мені за Смарагдову Книгу майже вічне життя.
Я повинен був повернутися до Крива й викрасти її. А ще мусив допомогти зневогнити драконів. Для цього чаклун вимагав частину Спартового тіла.
— Я не розумію, — перебив люда Гаврик, — як ти міг щось відтяти в нього? Та й ми точно знаємо, що Хранитель залишився цілим і неушкодженим.
— Я й не збирався четвертувати Спарта. Потрібна річ сама втрапила мені до рук. У бою дракона зачепила стріла. Я зголосився перев’язати подряпину на кінчику його хвоста й просто відірвав одну лусочку, зчесану стрілою. Наритові згодилася би будь-яка часточка драконового тіла.
Залишалося ще дізнатися дещо про Книгу. Та Крив або щось запідозрив, або просто був обережним — словом, він не втаємничував мене у сховок Книги.
Я шукав Оберіг буків, але, не знайшовши, мусив утікати. Тієї ж ночі драконів було зневогнено, а на зорі — розбито. Мало кому пощастило втекти.