— Ти підлий зрадник! — вигукнув Гаврик.
— Твоя правда, — сказав Геліус цілком серйозно. — Я зрозумів це вже за якихось п’ятдесят років, коли збагнув, що краще побути мить героєм, аніж вічність — зрадником і блазнем. Люди повинні бути людами й жити стільки, скільки їм призначено. Уже більше двохсот років я караюся за зраду. Знаю, що мені не може бути прощення, але… прошу вас дозволити хоч якось спокутувати свою провину за лихо, що я заподіяв цілому Місту.
— Що від нас потрібно? — спантеличено спитав бука.
— Прийміть мою допомогу. Я скажу вам, де Крив.
— Крив живий!?
— Тихо, нас можуть почути, — злякано прошепотів люд. — Так, його ув’язнено в Карликовій вежі.