Шмигун був у розпачі. Страшний завал розлучив його з друзями. Як допомогти їм вибратися?
Лепрехун почав гукати:
— Гаврику-у! Петяко-о! Ви мене чуєте?
Відповіді не було. Навряд чи через товщу каміння голос Шмигуна міг долинути в печеру.
— Я визволю їх, клянуся своїм черевиком, — твердо вирішив лепрехун і почав відкочувати в бік менші уламки скелі.
Він уперто працював кілька годин поспіль. Деякі камінці були такими великими, що зрушити їх з місця виснаженому Шмигунові було не під силу. Він сердився, хвильку відпочивав і знову брався до роботи.