За прохмінчиком світла Петяка здогадався, що надворі зараз день.
Не було чути тріскотіння прозорих крилунових крил, тому горобчик подумав, що його викрадачі саме примостилися десь перепочити. А що, коли вони сіли не просто дати перепочинок крилам, а вирішили підкріпитися?! Невже прийшов останній час Петяки?
Крилуни заговорили.
— Ти пам’ятаєш це дерево?
— Ще й як. Од пуза ми колись тут гороб’ятинкою поласували. Ті дурники так закохано воркотіли, що й не помітили нас. Ги-ги-ги…
— А пам’ятаєш, як апетитно пищала та солоденька налякана парочка?