Доки Петяка зміг щось уторопати й став кликати на допомогу, викрадачі були вже на другому березі. Крилуни швидко піднімалися у височінь.
Горобчика запроторили до торби-підпахівки одного зі шпигунів і туго затягли шнурок, що закривав її.
Кожен крилун під лівою пахвою має невеличку торбу, як кенгуру чи коала, щоб носити там крилунят.
У торбі була справжня задуха. Видно, крилуни не полюбляють мити під пахвами. До того ж там засмер— ділися рештки якоїсь їжі, якою, очевидно, потвори годували своє останнє потомство.
Скільки Петяка пробув з крилунами в повітрі, він не знав. Горобчик тримався як міг, жадібно хапаючи ротом дорогоцінне повітря, та за декілька годин відчув, що непритомніє.
Петяка був непритомним хвилину чи, може, цілу добу — хтозна. Коли він отямився, то побачив над собою вузеньку шпаринку, крізь яку до торби пробивався тоненький промінчик світла. Видно, під час польоту шнурок трохи ослаб, і, отримавши порцію повітря, Петяка прийшов до тями.