Спарт
На Долину драконів спадав вечір. Сонце поволі котилося до горизонту, вкриваючи буйні вогне— неві трави щедрою, густою позолотою. Подекуди, дедалі рідше, чулося стомлене сюрчання бичечків, хтозна-звідки виникав ще поки прозорий туман, на траві вибруньковувалися перші сизі росинки. Долина драконів передчувала ніч…
Якоїсь миті в уже посірілому небі з’явилася вервечка драконів. Вони один за одним сіли в густу траву, збивши з неї прозорі краплинки роси.
Сонце востаннє зблиснуло гладеньким округлим боком і закотилося за край землі.
Хранитель драконів Спарт готувався до відпочинку, вечеряючи у своєму курені. В голові дракона роїлися думки та спогади. Годину тому один з патрулів-дозорців прибув у Долину з досить підозрілою компанією полонених. Спарт наказав очей з них не зводити й відклав зустріч з непроханими гостями до ранку.
Невже це шпигуни Нарита? Що їм тут потрібно?