– Я питаю, чи не держить ваш пан таких собак, щоб ловити негрів. Та де ж би то – звісно, що не держить.
Сем чудово розумів, про що йдеться, але й далі вдавав із себе простодушного.
– Наші собаки всі мають гострий нюх. Як на мене, таких вам і треба, от хіба тільки незвичні вони до ловів.
А так собаки добрячі й до всього здібні, коли їх навчити. Гей, Бруно! – гукнув він і свиснув до величезного ньюфаундленда, що важким вистрибом подався до них.
– А нехай тобі чорт! – вилаявся Гейлі, скочивши в сідло.– Ану хутчій залазь на коня!
Сідаючи на коня, Сем примудрився мимохідь лоскотнути Енді, і той залився сміхом. Гейлі розлючено замахнувся на нього гарапником.
– Дивуюсь я з тебе, Енді,– дуже серйозно промовив Сем.– Тут така поважна справа, Енді, а тобі все смішки. Хіба ж так треба помагати панові?
– Поїдемо навпростець до річки,– рішуче сказав Гейлі, коли вони виїхали з маєтку.– Знаю я їхні звичаї: мерщій на той берег!