– Атож,– озвався Сем,– це вже як є. Пан Гейлі наче у воду дивиться. Та до річки дві дороги – є пряма, а є бічна. То котрою пан зволить їхати?
Енді здивовано зиркнув на Сема, дуже вражений цим новим географічним відкриттям, одначе й собі любісінько заходився розводитись про ті дві дороги.
– Звісно, як на мене,– сказав Сем,– то Ліззі мала б піти бічною дорогою, бо там менше ходить людей.
Гейлі був стріляний горобець і вважав, що його так просто не обдуриш, проте й він схилявся до такої думки.
– Вам тільки повір, брехуни ви бісові! – замислено мовив він по хвилі роздуму.
Серйозний і заклопотаний тон, яким були сказані ці слова, так насмішив Енді, що він, трохи відставши, аж затрусився з реготу і мало не падав з коня, тим часом як Семове обличчя зберігало вираз цілковитої серйозності.
– Авжеж,– докинув він,– як пан скаже, так і буде. Коли панові воля, можна поїхати й прямою дорогою, нам воно байдуже. Та я й сам оце подумав, що пряма дорога напевне краща.
– Ну звісно ж, вона подалась безлюдною дорогою,– промовив Гейлі, міркуючи вголос і пускаючи повз вуха Семові слова.