– От бідолашні! – мовила його мати з жалістю і обуренням.
– Що м таке? – спитала інша дама.
– Внизу їде кілька нещасних рабів,– відказала хлопчикова мати.
– І всі в кайданах,– докинув хлопчик.
– Яка ганьба для нашої країни, що ми й досі бачимо таке! – мовила та дама.
– Е, тут можна багато чого сказати і за, і проти,– обізвалася благородна пані, що сиділа біля дверей своєї каюти з шитвом у руках, тим часом як її маленькі хлопчик та дівчинка гралися поряд.– Я бувала на Півдні і мушу вам сказати, що як на мене, то неграм воля ні до чого, так їм живеться краще.
– З одного боку воно, може, й правда. Не заперечую, є негри, яким живеться непогано,– визнала дама, що говорила перед нею.– Та, на мій погляд, найстрашніше в рабстві – це наруга над людськими почуттями, ось, приміром, коли розлучають сім'ї.
– Авжеж, це справді недобре,– погодилась її співрозмовниця, піднімаючи перед себе дитяче платтячко, що його тільки но скінчила шити, і пильно роздивляючись оздоби на ньому.– Та, мабуть, таке трапляється не дуже часто.