Літній подорожній щоразу аж здригався, коли довготелесий сусід вистрілював у його бік. Нарешті той помітив це і великодушно повернув свою артилерію під іншим кутом, узявшись обстрілювати камін з таким воєнним хистом, що його цілком вистачило б на здобуття ворожої фортеці.
– Що там таке?–запитав літній подорожній, побабчивши, що кілька чоловік стоять перед великою об'явою на стіні.
– Негр утік! – коротко відказав один з того гурту. Містер Вілсон – так звали літнього подорожнього –
підвівся, дбайливо поправив валізу й парасольку, потім неквапливо дістав з кишені окуляри, насадив їх на ніс і аж тоді прочитав:
"Утік від нижчепідписаного молодий мулат, на ім'я Джордж. Зріст – шість футів, шкіра світла, волосся каштанове, кучеряве. Досить здібний, гарно говорить, уміє читати й писати: Очевидно, видаватиме себе за білого. На плечах і спині має глибокі рубці. Права рука таврована літерою "Г". Сплачу чотириста доларів за нього живого і стільки ж за переконливе засвідчення його смерті".
Літній подорожній упівголоса прочитав об'яву від початку до кінця, неначе хотів завчити її напам'ять.
Цибатий вояк, що взяв під обстріл камін, спустив додолу довжелезні ноги, підвівся на весь свій велетенський зріст, а тоді підступив до тієї об'яви і влучним, точно розрахованим пострілом заліпив у неї чималий заряд тютюнової жуйки.
– Отаке моє слово! – коротко мовив він і повернувся на місце.