– Та що ви, паничу Джордж! Я й подумати не можу, щоб узяти його од вас, нізащо в світі! – зворушено відказав Том.
– Ні, ти візьмеш його! – наполягав Джордж.– Ось поглянь. Я сказав про це тітоньці Хлої, то вона мені порадила пробити в ньому дірочку й засилити туди
шнурка, щоб ти міг носити його на шиї і ніхто цього не бачив. А то цей підлий мерзотник ще забере його в тебе... Чуєш, Томе, мені аж руки сверблять натовкти йому пику! То була б для мене така приємність! ,
– Ні, ні, паничу Джордж, не треба. Мені від того добра не буде.
– Ну гаразд, хай по твоєму,– мовив Джордж, заклопотано пов'язуючи йому на шию шнурок з доларом. А тепер застебни куртку, отак, та бережи його як слід.
І щоразу, як подивишся на нього, згадуй, що я неодмінно приїду по тебе й заберу додому. Ми з тітонькою Хлоєю сьогодні розмовляли про це. То я сказав їй, щоб вона не побивалась так, бо я сам про все подбаю і не дам батькові жити, доки він не викупить тебе.
– Ой паничу Джордж, негоже так говорити про батька!
– Та ну, дядечку Томе, хіба ж я сказав щось погане?