– А тепер, паничу Джордж, послухайте мене,– мовив Том.– Будьте завжди добрим хлопчиком і не забувайте, скільки на вас покладають надій. Ніколи не цурайтеся матері. Не треба наслідувати тих дурноверхих хлопців, що уявляють себе надто дорослими й не хочуть слухатися своїх матерів. Пам'ятайте, паничу Джордж, доля дає нам багато чого прекрасного, але мати в кожного з нас лиш одна. Другої у вас ніколи не буде, хоч би ви прожили й сто років. Отож бережіть її і ростіть їй на втіху, любий ви мій хлопчику. Обіцяєте мені, правда ж?
– Так, дядечку Томе,– поважно відказав Джордж.–Я б у д у доброю людиною, даю тобі слово. Ти не журись, я неодмінно визволю тебе і привезу назад. Я вже казав тітоньці Хлої сьогодні вранці, що коли виросту, то поставлю тобі новий будинок, і ти матимеш справжню вітальню з килимом на підлозі. Атож, ти ще поживеш по людському!
Тим часом у дверях кузні з'явився Гейлі, тримаючи в руках кайдани.
– Слухайте, пане,– згорда мовив до нього Джордж,– ось я розкажу сьогодні батькові й матері, як ви поводитесь із дядечком Томом.
– Зробіть ласку,– відказав торговець.
– Певно, вам має бути соромно все своє життя торгувати людьми й держати їх у путах, наче худобу. Як на мене, це просто мерзота! – сказав Джордж.
– Поки ви, великі пани, купуєте їх, то і я не гірший од вас,– відрубав Гейлі.– Що купувати, що продавати – однакова мерзота.
– Я ніколи не робитиму ні того, ні другого, як виросту,– мовив Джордж.– Сьогодні мені вперше стало соромно, що я кентуккієць. А досі я пишався цим.