Наступного ранку з першим промінням сонця всі п’ятеро вирушили у зворотну путь до Смарагдового міста. Попереду крокував Залізний Лісоруб з блискучою сокирою на плечі, а за ним верхи на Козлі їхав Гарбузова Голова, по обидва боки якого йшли Тіп і Опудало, пильнуючи за тим, щоб той ненароком не впав і не розквасив собі носа.
М-р Н. З. Довгоносик, В. О.
Тим часом генералка Джинджур, котра, як ви пам’ятаєте, очолювала Армію заколотниць, сиділа, мов на шпичках, щойно дізналася про втечу Опудала із Смарагдового міста. Вона побоювалася, й не без підстав, що коли Його Величність Опудало та Залізний Лісоруб об’єднаються проти неї, то це становитиме величезну загрозу як для неї самої, так і для всієї її армії, бо жителі країни Оз іще пам’ятали про подвиги цих славнозвісних героїв, про чиї дивовижні пригоди складали легенди. Отже, не гаючи часу, Джинджур послала звістку старій відьмі Момбай і пообіцяла щедру винагороду, якщо та допоможе її війську своїми вміннями.
Треба згадати, що Момбай була сама не своя від витівки Тіпа, а ще більше — від його втечі, та ще й не з пустими руками, а з дорогоцінним життєдайним порошком, тому її навіть умовляти потреби не було, і вона негайно поспішила до Смарагдового міста на допомогу Джинджур, аби здолати Опудала та Залізного Лісоруба, до яких пристав Тіп.
Не встигла Момбай переступити поріг королівського палацу, як за допомогою чарів дізналася, що шукачі пригод уже вирушили в напрямку Смарагдового міста. Зробивши це відкриття, вона забралася на найвищу вежу, де у відлюдній комірці, подалі від людського ока, замкнулася на три засувки і заходилася чаклувати, аби перешкодити поверненню Опудала та його супутників. Саме тому далеко від Смарагдового міста Залізний Лісоруб раптом зупинився і мовив:
— Трапилося щось незвичайне. Цю дорогу я знаю, як сокиру в своїх руках, та серце мені підказує — тут щось не так. Здається, ми заблукали.
— Як таке можливо? — заперечив Опудало. — З якого дива ти взяв, що ми збилися з дороги?