— Ось тобі й нова напасть! — аж спав з лиця Джек. — Сподіваюсь, втомлені й голодні не ласі до гарбузів.
— Хіба що до печених чи в запіканці, — відповів хлопець, не приховуючи усмішки. — Так що нема тобі чого боятися, мій друже Джеку.
— Який же він страхополох, ця Гарбузова Голова! — гмикнула Козла презирливо.
— От якби тобі був відведений термін давності, то подивився б я на тебе, який ти боягуз! — відрізав гнівно Джек.
— Годі, годі! — перервав їх Опудало. — Годі вам сваритися. У нас у всіх є вразливі місця, тому треба прагнути зважати один на одного. І позаяк бідолашний хлопець голодний, а їсти, прямо скажемо, нічого, то давайте хоча б не заважати йому спати. Подейкують, що уві сні забуваєш навіть про голод.
— Спасибі! — вигукнув Тіп із вдячністю. — Ваша Величність настільки ж добрі, як і мудрі, і ваші слова цьому — найкраще підтвердження!
Відтак хлопець розтягнувся на траві, поклав голову замість подушки на напханий соломою живіт Опудала і тут же заснув міцним сном.