Непомітно почало смеркати, і тіні стали зливатися з нічним мороком. Тіп зупинив «коника», і всі злізли з Козли.
— Щось я втомився, — пояснив хлопець, знесилено позіхаючи, — трава тут така м’яка, що так і хочеться на ній повалятися. Давайте просто тут і ляжемо спочивати.
— Як це спочивати? Я такого не вмію, — повідомив Джек.
— А я й взагалі ніколи не спочиваю, — похвалився Опудало.
— А я навіть і не чула про таке, — встряла Козла.
— Так чи інакше, а доведеться зважати на потреби бідолашного хлопця, що зроблений не з соломи, дерева чи заліза, а всього-на-всього із плоті, крові та кісток, а отже, знає втому, — мовив Опудало, як завжди, розважливо. — Пригадую, з малою Дороті було так само. Ми завжди сиділи цілісіньку ніч, поки вона спала.
— Вибачте, — перепросив Тіп, — але тут нічого не вдієш. А ще я страшенно голодний!