Утім, це не зупинило нестримного скакуна. І навіть за стінами Смарагдового міста той, не збавивши ходу, мчав дорогою на захід так баско, що хлопець, якому перехопило подих, утратив мову, не міг навіть і «Тпру!» сказати, та й у Опудала від подиву теж перехопило подих.
А Джек, якому така скачка була не вперше, чимдуж обома руками тримав гарбузову голову на плечах, щоб та бодай не злетіла, хоча небувалу тряску зносив із філософською стійкістю.
— Притримай свою конячку! — заволав Опудало, що під кінець отямився. — Мені ж солома вся збивається в ноги.
Та Тіп усе ще не міг звести дух, тож Козла неслася як навіжена, не стишуючи ходи. Аж ось вони опинилися на березі широкої річки, і дерев’яний скакун, не припиняючи бігу, злетів у повітря і — шубовсть! — у воду.
Мить — і всі вже борсалися, бовталися й здіймали бризки просто посеред річки. Козла відчайдушно намагалася копитами намацати дно, а її вершники, спершу з головою занурені у стрімкий потік, одразу ж випірнули й тепер плавали на поверхні, наче корки.
Подорож до Залізного Лісоруба
Тіп миттю змок аж до останнього рубчика, від черевиків до маківки. Та саме він оговтався першим і, нахилившись уперед, загорланив Козлі просто у вухо: